У психологічній практиці все частіше звучить одна й та сама історія: люди звертаються до чат-ботів або систем, керованих штучним інтелектом (ШІ), коли тривога зростає, а до наступної терапевтичної сесії треба чекати. У кризовий момент - коли потрібно просто виговоритись, отримати підтримку, пояснення, - чат-бот може стати «тимчасовим плечем». І, за їхніми словами, це працює: ШІ «розповідає», «пояснює», допомагає зрозуміти, що відбувається, нормалізує переживання, дає відчуття полегшення та контролю.

Дослідження та систематичні огляди показують, що чат-боти на основі ШІ здатні надавати відчутну користь у сфері психічного здоров’я - особливо як додатковий, доступний і недорогий інструмент підтримки.
• Наприклад, у недавньому мета-аналізі 2024 року було виявлено, що інтервенції через чат-ботів можуть суттєво зменшити симптоми тривожності й депресії протягом відносно короткого періоду.
• Інші систематичні огляди й дослідження повідомляють, що такі інструменти можуть зменшити емоційний дистрес, підтримати молодь або дорослих у локальних кризах, бути прийнятними й вкладаються у щоденну практику користувача.
• Нове клінічне дослідження 2025 року - перше рандомізоване контрольоване випробування генеративного чат-бота - показало значне зменшення симптомів депресії й тривоги серед учасників, які використовували бот протягом 4 тижнів.
• Крім того, доступність 24/7,анонімність, гнучкість та низький поріг входу роблять ШІ корисними саме там, де ресурси обмежені: немає часу, фінансів, або стигма заважає звернутися до терапевта.

Таким чином, у тих умовах, де немає ресурсу -часу, грошей, можливості звернутися до терапевта - ШІ може стати важливою «підтримкою між сесіями».

Попри обнадійливі результати, дослідження також попереджають про низку важливих обмежень і небезпек.
• ШІ, насправді, лишається базою даних + алгоритмом: він генерує відповіді за патернами, а не живе емпатичне розуміння. У нього немає справжнього критичного мислення, контексту життя людини, тілесних або невербальних нюансів, які важливі в психотерапії.
• Часті застереження: чат-боти не призначені для роботи з важкими або кризовими станами - наприклад, з суїцидальними думками, психозами, глибокою травмою.
• Деякі дослідження і критики попереджають, що надмірна довіра до ШІ може затримати звернення по справжню, професійну допомогу - люди можуть сподіватися, що «ще трохи поговорю з ботом» замість того, щоб звернутися до терапевта.
• Є також питання етики, відповідальності, конфіденційності, безпеки: чат-боти не зберігають персональну історію як терапевт, не можуть спостерігати зміни протягом часу з усією глибиною. Крім того - психіка людини дуже часто шукає суб’єктності, емпатії, «реального іншого». Хоч ШІ й може видавати підтримуючі фрази, створювати ілюзію присутності, але насправді лишається алгоритмом. І люди можуть почати формувати прив’язаність до «того, хто не є живим» - що може бути небезпечним для психіки. Це означає, що, хоч ШІ може зняти симптом - тривогу, відчуття самотності, настання паніки - він не підміняє досвід справжнього безпечного стосунку, який - через пережиту присутність, емпатію, підтримку - допомагає змінити більш глибокі патерни, відчути себе прийнятим, інтегрувати досвід, прожити травму, відновити довіру.

Антропоморфізація - це коли людина приписує неживим предметам людські якості, емоції або наміри. Наприклад, відчуває прихильність до певної речі, говорить про неї як про«друга», переживає через можливу втрату.

Чому так відбувається?
• це спосіб регуляції емоцій (предмет стає «контейнером» почуттів);
• форма психологічної прив’язаності, особливо в періоди самотності або змін;
• прояв потреби в стабільності, коли об’єкти виконують роль «опорних фігур».

Сама по собі антропоморфізація не є патологією. Це природний і дуже людський спосіб справлятися з напругою, самотністю або браком стосунків. Але вона може стати небезпечною для психіки, якщо замінює живий контакт або якщо неживий об’єкт починає виконувати функції, які повинні належати стосункам.

Живий контакт - це не лише слова. Це - присутність, яка дає психіці досвід реального стосунку. Саме в такому стосунку формується довіра, безпека, можливість дослідити внутрішній світ, розпізнавати сигнали тіла і психіки, проживати складні емоції з підтримкою.

ШІ не має «тіла», не бачить реакцій, не відчуває нюансів, які часто вирішують - чи людина справді почуває себе краще, чи просто тимчасово заспокоїлась.

Якщо ми хочемо, щоб не лише симптом пішов - а щоб змінився внутрішній досвід, відбулась трансформація, - потрібна жива присутність «тут-і-тепер» від людини іншій людині.

ШІ може і має право на своє місце. Він - корисний помічник, інструмент підтримки, засіб дати полегшення в момент кризи чи очікування. Він може допомогти, коли ресурси обмежені, коли треба просто «виговоритись».

Але покладатися на нього як на довготривалу терапевтичну опору - небезпечно. Сподіватися, що він змінить глибинні патерни, покращить здатність тримати себе, побудує справжню стабільну психічну опору - марно.

ШІ може давати короткострокове полегшення. Але власну психіку, власне відчуття себе - формує контакт з живим іншим.


Дослідження, на які я спиралася:
https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38631422/
https://ai.nejm.org/doi/full/10.1056/AIoa2400802?utm_source=chatgpt.com
https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12434366/?utm_source=chatgpt.com