9 - 10 жовтня 2025 року в Брюсселі відбулася четверта Міжнародна конференція з ментального здоров’я, організована NGO Ukrainian Voices у співпраці з UNHCR (Агентством ООН у справах біженців).

Разом із колегами ми говорили про сучасні моделі психо-соціальної підтримки біженців та тимчасово переміщених осіб - про те, як допомогти людині не лише вижити, а й віднайти себе у новому житті.

Темою мого виступу була «Ідентичність у транзиті» - про тонкі внутрішні процеси під час адаптації в іншій культурі та про формування нового відчуття себе.

Канадський психолог Джон Беррі, досліджуючи механізми кроскультурної адаптації, описав чотири способи взаємодії з новим культурним середовищем.
• Асиміляція - коли людина приймає нову культуру і ніби відступає від власної. Це пришвидшує зовнішню адаптацію, але послаблює внутрішні корені.
• Сепарація - збереження своїх традицій та мінімальний контакт із новим середовищем. Це створює відчуття захищеності, але зменшує горизонти.
• Маргіналізація - втрата зв’язку і з минулим, і з теперішнім простором. З’являється відчуття виключеності: «я ніде не вдома».
• Інтеграція - коли людина відкривається новому досвіду, зберігаючи зв’язок із власним джерелом ідентичності. Саме тут народжується внутрішнє розширення, коли Я стає місткішим.

Беррі узагальнює це дуже точно: «Адаптація - це розширення меж того, ким ти можеш бути».

Внутрішній конфлікт між двома світами може створювати тривогу. Людина ніби розривається між тим, ким була, і тим, ким вона може стати.

У цей момент важливо не поспішати, не вимагати від себе завершеності. Переживання проміжності - це частина процесу. Ідентичність у транзиті не втрачається - вона змінюється, перебудовується.

Психоаналітичні моделі описують адаптацію не як лінійну зміну, а як серію внутрішніх циклів.

У теорії Stress–Adaptation–Growth дослідниця Young Yun Kim показує: кожен контакт із новим середовищем створює невеликий внутрішній струс, який поступово розширює можливості психіки.

Через ці хвилі відбувається не тільки адаптація, але й трансформація Я: ми починаємо інтроєктувати нові елементи досвіду - мову, соціальні коди, взаємодію, способи бути в стосунках. Ідентичність стає більш рухливою, здатною жити в багатьох просторах одночасно.

У міграційному досвіді психотерапевтичний процес відіграє особливу роль. Це простір, де людина може дослідити свої внутрішні переживання, побачити несвідомі реакції і символізувати те, що ще не має назв.

Психоаналітик стає тим, хто витримує напругу змін, дає їм форму, допомагає знайти внутрішній контур нового себе. Це не про адаптуватися швидше, а про можливість залишатися в контакті з власним Я, яке шукає нову форму.

• дозволяти собі бути в «між»
• не вимагати від себе завершеності
• ділитися тим, що відбувається всередині
• повертатися до досвідів, які давали опору
• створювати власні внутрішні «острівці стабільності»

Адаптація - не тільки рух до нового життя. Це рух усередину, де народжується оновлене Я, здатне вмістити дві реальності одночасно.